Доколоніальний період. До початку колонізації територія сучасної Гвінеї перебувала у самому серці кількох великих західноафриканських імперій. Імперія Гана (VIII–XI століття) сягала півночі країни, а з XIII століття імперія Малі за правління Сундіати Кейти та Манса Муси контролювала верхів'я басейну річки Нігер — велика частина якого розташована в сучасній Гвінеї. Згодом теократична держава фульбе Фута-Джаллон (заснована близько 1725 року) стала однією з перших ісламських держав Західної Африки зі столицею в Тімбо; її прапори зазвичай були зеленими з арабськими написами, у річищі ширшої ісламської прапорової традиції. У другій половині XIX століття мандінгський воїн і державний діяч Самори Туре створив імперію Вассулу на території, що нині охоплює схід Гвінеї, Малі та Кот-д'Івуар, і майже два десятиліття чинив опір французькій експансії — його знамена були зеленими з написами з Корану, а одним із усталених символів була перехрещена шабля.
Французька колонізація (1891–1958). 1882 року Франція офіційно створила колонію «Південні річки» (Rivières du Sud), яку 1891 року перейменували на «Французьку Гвінею» (Guinée française), а 1895-го включили до складу Французької Західної Африки (AOF). Упродовж усього колоніального періоду єдиним прапором, який тут піднімали, був французький триколор: колоніальна адміністрація в Конакрі користувалася тим самим синьо-біло-червоним стягом, що й Париж. Самори Туре зрештою був схоплений 1898 року й помер на засланні в Габоні 1900-го; Фута-Джаллон як автономну державу ліквідували 1896 року. Понад шість десятиліть Гвінея не мала власного прапора.
«Ні» 28 вересня 1958 року. Поворотним моментом стало 28 вересня 1958 року, коли генерал Шарль де Голль провів у Французькій імперії референдум щодо ухвалення нової конституції та створення Французької Спільноти. Дванадцять африканських територій проголосували «За», прийнявши подальші зв'язки із Францією в обмін на автономію. Лише одна територія сказала «Ні» — Гвінея, яку очолював профспілковий діяч і політик Ахмед Секу Туре, причому за негайну незалежність було подано 95% голосів. Знаменита промова Туре, звернена до де Голля в Конакрі 25 серпня 1958 року, — «Ми надаємо перевагу бідності у свободі, а не багатству в рабстві» — остаточно закріпила розрив. Франція відповіла з винятковою жорстокістю: упродовж двох місяців відкликала всіх своїх адміністраторів, забравши із собою документи, обладнання й навіть лампочки та телефони з установ, аби зробити молоду державу некерованою.
Незалежність і прапор (жовтень–листопад 1958). 2 жовтня 1958 року Гвінею було офіційно проголошено незалежною, а Секу Туре став її першим президентом — і відтак першим главою суверенної держави, що утворилася внаслідок виходу з-під французького панування на південь від Сахари. Новий державний прапор було офіційно прийнято 10 листопада 1958 року. Секу Туре особисто керував його розробкою: вертикальні смуги, що віддзеркалюють французький прапор, але у червоно-жовто-зеленій гамі Гани — країни, прапор якої був ухвалений 6 березня 1957 року за Кваме Нкруми і яка на той час була найближчим політичним союзником Туре. У низці джерел зазначається, що прапор уже використовувався під час святкувань на початку жовтня, а офіційно закріплений був у листопаді; саме дату 10 листопада фіксують конституційні документи.
Союз африканських держав (1958–1963). 23 листопада 1958 року, лише за кілька тижнів після проголошення незалежності, Гвінея уклала союз із Ганою — «Союз Гани і Гвінеї», — задуманий як ядро майбутніх «Сполучених Штатів Африки». 1960 року до них приєдналося Малі, утворивши Союз африканських держав. Союз мав власний прапор: горизонтальні смуги червоного, жовтого та зеленого кольорів із двома чорними зірками в центральній жовтій смузі (а пізніше, з приєднанням Малі, — з трьома), що символізували держави-учасниці. Національний прапор Гвінеї і далі використовувався поряд із цим союзним прапором, аж доки 1963 року союз тихо не розпався через ідеологічні розбіжності.
Перша республіка й подальші роки (1958–1984). Секу Туре правив Гвінеєю як однопартійною соціалістичною державою впродовж 26 років, і прапор став невіддільним від Демократичної партії Гвінеї (PDG) та революційної риторики режиму. Попри авторитаризм Туре — включно з горезвісним табором Бойро, де загинули тисячі політичних противників, — сам прапор так і не змінили: його кольори були настільки тісно прив'язані до панафриканізму, що сама думка про їхню зміну була політично немислимою.
Військові режими (1984–2010). Після смерті Туре 26 березня 1984 року військова хунта на чолі з полковником Лансаною Конте захопила владу 3 квітня 1984 року. Конте правив до своєї смерті в грудні 2008 року, після чого черговий переворот очолив капітан Мусса Дадіс Камара; його було поранено внаслідок замаху в грудні 2009 року, після чого генерал Секуба Конате забезпечив перехід до цивільного правління. Упродовж усіх цих змін — включно з кривавим придушенням протестів 28 вересня 2009 року в Конакрі, рівно через 51 рік після референдуму «Ні», — прапор залишався незмінним.
Цивільне правління та новий перехід (2010 — донині). Альфа Конде став першим демократично обраним президентом країни 2010 року й здобув суперечливий третій термін 2020 року після внесення змін до конституції. 5 вересня 2021 року підрозділ спеціального призначення на чолі з полковником Мамаді Думбуєю повалив Конде в ході перевороту, який транслювали по телебаченню; перехідний уряд Думбуї продовжує використовувати прапор 1958 року без жодних змін. На сьогодні червоно-жовто-зелений триколор залишається одним із найстабільніших національних символів Західної Африки — незмінним упродовж понад шести десятиліть, попри чотири зміни режиму, кілька військових переворотів і громадянську війну на кордонах країни.