Прапор Алжиру

• Зелена смуга символізує іслам, та є символом процвітання та миру. Зелений часто асоціюється з пророком Мухаммедом і ісламським раєм, де зелений описується як колір, що символізує життя, природу і відродження. Використання зеленого кольору на прапорі свідчить про те, що іслам займає центральне місце в культурі й державній ідентичності;
• Білий колір у вексилології часто асоціюється з поняттями чистоти, миру, духовності та невинності. Якщо брати до уваги основний посил прапора, а саме іслам, то доречним буде трактування білого кольору в релігійному контексті, в якому він асоціюється з духовністю, просвітленням і божественним світлом;
• Червоний півмісяць і зірка представляють традиційні ісламські символи, де півмісяць асоціюється із захистом, а п'ятикутна зірка - з п'ятьма стовпами ісламу.

П'ять стовпів ісламу є основними принципами та обов'язками кожного мусульманина. Вони складають основу релігії і вказують на шлях до праведного життя. Нижче перераховані ці стовпи та їхнє значення:

1. Свідчення віри (Шахада, Shahada) – визнання єдиного Бога Аллаха і його посланця Мухаммеда. Це фундаментальна істина ісламу, яка визначає релігійну приналежність і духовну свідомість;
2. Молитва (Салят, Salat) – п'ятиразова щоденна обов’язкова молитва мусульман, яка встановлює зв'язок з Аллахом та сприяє духовному розвитку;
3. Милостиня (Закят, Zakat) – обов'язковий податок на доходи та майно, який мав би розподілятися серед нужденних членів громади, але в багатьох країнах перетворився на звичайний державний податок. Цей процес має зміцнити громаду та пробудити такі важливі риси, як співчуття та милосердя;
4. Піст (Саум, Sawm) – це щорічний піст під час священного місяця Рамадан, що є засобом очищення душі, самодисципліни та підвищення духовної свідомості. Рамадан триває 29 або 30 днів, залежно від ісламського календаря, де кожен день починається на світанку і закінчується після заходу сонця. Суть посту полягає в місячному повному утриманні від їжі, пиття, куріння та інтимної близькості в денний час, а після заходу сонця всі заборони знімаються;
5. Паломництво (Хадж, Hajj) –  обов'язкове паломництво до священного міста Мекки, яке кожен мусульманин повинен здійснити хоча б раз у житті, якщо дозволяє здоров'я. Це символізує єдність мусульманської умми (араб. أمة - глобальна мусульманська спільнота, об'єднана спільною вірою в Аллаха і дотриманням ісламських принципів) і рівність перед Богом.

Першими колонізаторами Алжиру були фінікійці, які приблизно в 12 столітті до нашої ери заснували торгові колонії вздовж узбережжя. Одним із найвідоміших фінікійських міст був Ікозіум, на місці якого розташований сучасний Алжир. У 16 столітті, зокрема після поразки Гранадського емірату в 1492 році, Іспанія намагалася розширити свої володіння в Північній Африці. У 1510 році іспанці захопили кілька стратегічно важливих портів уздовж алжирського узбережжя, включаючи Оран, Алжир і Беджайю. Протягом цього часу іспанці встановлювали свої фортеці (так звані "presidios") для контролю прибережних територій і захисту від піратів та османів. Однак, у 1516 році брати Барбаросса на чолі з Хайр-ад-Діном захопили місто Алжир і вигнали іспанців.  Так почалося османське панування в регіоні, яке офіційно було встановлено в 1518 році, коли Алжир став частиною Османської імперії, і яке тривало більше трьох століть. У цей період використовувалася османська символіка, зокрема червоний прапор з жовтим півмісяцем.

У 1830 році Франція завоювала Алжир і закріпила за собою статус колоніального правителя цих територій протягом наступних 132 років. Під час окупації Алжир був офіційно включений до складу Франції, а символом влади на його території став французький триколор. Однак колоніальне панування призвело до зростання націоналістичних настроїв серед місцевого населення, що згодом вилилося у формування національно-визвольного руху.

8 травня 1945 року в місті Сетиф відбулося повстання (“Sétif revolt”), яке згодом перекинулося на інші регіони, такі як Гельма і Херата (“Sétif, Guelma and Kherrata”), де тисячі алжирців, незадоволених французькою колоніальною владою, вийшли на вулиці. Натхненні перемогою над нацизмом у Другій світовій війні, алжирці сподівалися, що Франція виконає свої обіцянки і надасть їм більшу автономію. Прапором цього періоду був горизонтальний біло-зелений біколор з червоною рукою, півмісяцем, 6-променевою зіркою та арабським написом «Аллаху Акбар» («Бог великий») в кантоні. Однак мирні протести швидко переросли в жорстокі сутички, і демонстранти були жорстоко придушені французькими військами, в результаті чого загинуло близько 45 000 алжирців. Ця подія сильно сколихнула населення і показала, що мирними протестами неможливо досягти бажаного результату. 

Тому в 1954 році виникла нова організація - Фронт національного визволення (ФНО), яка виступала за незалежність Алжиру і діяла в умовах більш активного і насильницького опору. Прапор ФНО, який включав зелений і білий кольори з червоним півмісяцем і зіркою, став символом опору, об'єднуючи людей навколо ідеї незалежності. Його активно використовували під час Війни за незалежність (1954-1962). До стандартизації цієї версії прапора та прийняття його в якості нинішнього офіційного прапора існувало багато різних варіантів у використанні - символіка не змінювалася, але змінювалися її розміри та розташування.

Конфлікт розпочався 1 листопада 1954 року, коли Фронт національного визволення (ФНО) організував серію з 70 терактів, відому як «червона гвардія» (Toussaint Rouge). Війна спричинила політичну кризу у Франції, падіння Четвертої республіки та утворення П'ятої республіки під керівництвом Шарля де Голля. Поступово французьке суспільство почало виступати проти війни, а ключові союзники, такі як США, відмовилися підтримувати Францію на міжнародному рівні. У 1960 році в результаті масових демонстрацій в Алжирі була прийнята резолюція ООН про право на незалежність. У березні 1962 року були підписані Евіанські угоди, які передбачали припинення вогню, проведення референдуму про незалежність і визнання її Францією в разі схвалення алжирським народом. 1 липня 1962 року в Алжирі відбувся референдум, на якому 99,72% населення проголосували за незалежність.

Мета була досягнута, але ціна була колосальною: більше 400 000 алжирців загинули, в тому числі 16 000 цивільних і 13 000 зниклих безвісти. Наприкінці війни близько 900 000 франко-алжирців (Pied-Noirs) емігрували до Франції, а тисячі харкі (алжирських мусульман, які співпрацювали з французькими військами) залишилися без захисту в результаті чого значна їх частина була вбита, але були й ті, кому вдалося врятуватися.