Територія сучасної Танзанії до приходу європейських колонізаторів була домом для багатьох народів. Узбережжя стало осередком торгівлі ще з V століття до н.е., коли купці з Греції, Риму, Фінікії, Аравії, Персії та Індії обмінювалися товарами з місцевими жителями. У 1498 році португалець Васко да Гама став першим європейцем, що досяг узбережжя, відкривши Танзанію для європейських дослідників. У XVI столітті Португалія захопила Занзібар, але прапорів як державних символів у цей період не існувало.
З 1885 року територія стала частиною Німецької Східної Африки. Усе почалося, коли Карл Петерс, авантюрист і засновник Товариства німецької колонізації, підписав угоди з місцевими вождями, а 3 березня 1885 року Отто фон Бісмарк оголосив про створення протекторату. Спочатку управління здійснювала Німецька Ост-Африканська компанія (DOAG), яка займалася торгівлею, вирощуванням кави та каучуку й прокладанням залізниць. Але жорстка експлуатація викликала опір, зокрема повстання Абушірі 1888–1889 років. У 1891 році через фінансові проблеми та неспроможність компанії придушити бунти німецький уряд узяв прямий контроль, зробивши регіон протекторатом. Колонія розвивала економіку, будуючи порти й плантації, але придушення повстань, як-от Маджі-Маджі 1905–1907 років, коштувало тисяч життів. Під час Першої світової війни, у 1916 році, британські війська окупували більшу частину території, а в 1919 році за Версальським договором Німеччина втратила колонію. Прапор компанії з 1885 до 1891 року був білим із чорним хрестом, що ділив полотно на чотири частини. У верхньому лівому куті розміщувався червоний квадрат із п’ятьма білими зірками, розташованими у формі Південного Хреста. Білий колір символізував чистоту колоніальних амбіцій, чорний хрест — німецьку силу, червоний квадрат — хоробрість, а зірки вказували на розташування колонії в південній півкулі.
Після 1891 року офіційним прапором став імперський триколор — три горизонтальні смуги: чорна, біла, червона. Чорний колір уособлював єдність Німеччини, білий — чистоту імперських ідеалів, червоний — готовність до боротьби. Для губернаторів із 1898 року використовували триколор із гербом у центрі білої смуги — чорним левом на білому тлі, іноді з пальмовим деревом, що символізував міць імперії та африканську природу. З 1893 року на офіційних будівлях майорів прапор зовнішнього відомства — триколор із білим диском і імперським орлом у центрі, що позначав державну владу. Ці стяги майоріли над Дар-ес-Саламом, але для місцевих жителів були знаком чужого панування.
Після поразки Німеччини в Першій світовій війні в 1919 році Ліга Націй передала Танганьїку під мандат Великобританії. Британці керували територією до 9 грудня 1961 року, коли Танганьїка здобула незалежність. У перші роки мандату, у 1920-х, вони зосередилися на розбудові доріг, залізниць і плантацій, але місцевих жителів тримали в тіні колоніальної системи. У 1930-х роках почали з’являтися перші політичні рухи, а після Другої світової війни, у 1946 році, Танганьїка стала довірчою територією ООН, що посилило прагнення до самоврядування. У 1954 році Джуліус Ньєрере заснував Африканський національний союз Танганьїки (TANU), який мирно вів країну до свободи. Вибори 1958–1960 років заклали основу для незалежності, коли TANU здобула переконливу підтримку. Прапором цього періоду був британський синій прапор (Blue Ensign) або червоний прапор (Red Ensign) із зображенням Union Jack у верхньому лівому куті на синьому тлі. З правого боку, ближче до вільного краю, розташовувався білий диск із зображенням голови жирафа в природних коричневих і жовтих відтінках, тоді як на синьому прапорі голова жирафа розміщувалася без білого диска. Синій колір уособлював морську міць Британії, Union Jack — її владу, а голова жирафа символізувала унікальну природу Танганьїки, адже ці тварини є знаковими для африканської савани, втілюючи грацію та далекоглядність. Прапор офіційно ввели в 1923 році, і він майорів над урядовими будівлями, школами та портами Дар-ес-Салама до здобуття незалежності.
Тим часом із Занзібару в 1698 році оманські араби витіснили португальців, захопивши форт і зробивши острів частиною Оманського султанату. Занзібар став центром торгівлі спеціями, рабами та слоновою кісткою, пов’язуючи Аравію, Індію та Східну Африку. До 1856 року острів процвітав завдяки морським шляхам і плантаціям гвоздики. Прапором було суцільне червоне полотно, типове для оманських правителів. Червоний колір уособлював владу султана, його військову силу та торгівельну міць, але не відображав культури суахілі чи африканського населення.
У 1856 році смерть султана Саїда бін Султана розділила його імперію. Занзібар став незалежним султанатом під владою Маджида бін Саїда, контролюючи частину східноафриканського узбережжя. Острів досяг економічного піку, ставши світовим лідером із виробництва гвоздики, а торгівля рабами приносила величезні прибутки. Прапор залишився суцільно червоним, як в Оману. У 1890 році Занзібар потрапив під британський протекторат за Геліголандсько-Занзібарською угодою, втративши материкові території на користь Німеччини. Султан залишався номінальним правителем, але Британія контролювала зовнішню політику й торгівлю. У 1896 році 38-хвилинна війна, найкоротша в історії, придушила спробу Халіда бін Баргаша захопити трон, зміцнивши британське панування. Прапор султанату залишився суцільно червоним.
9 грудня 1961 року Танганьїка здобула незалежність від Британії, ставши першопрохідцем у регіоні. Це був час реформ і надії, коли країна під проводом Джуліуса Ньєрере будувала нове майбутнє. У 1963 році Танганьїка проголосила себе республікою, остаточно позбувшись монархічних пут. Прапор незалежної Танганьїки складався з п’яти горизонтальних смуг: зеленої, жовтої, чорної, жовтої та зеленої. Зелений колір уособлював сільське господарство й пишну природу, чорний — народ Танганьїки, а жовтий — багаті мінеральні ресурси, як-от золото й алмази.
10 грудня 1963 року Занзібар також здобув незалежність від Британії як конституційна монархія під султаном Джамшидом бін Абдуллою. Але 12 січня 1964 року революція, очолена партією «Афро-Шіразі», повалила монархію, проголосивши Народну Республіку Занзібару та Пемби. У період монархії прапор став червоним із зеленим диском у центрі, на якому зображалися дві золоті гвоздики. Червоний колір зберігав спадщину султанату, зелений диск уособлював природу й сільське господарство, а гвоздики — економічну гордість, адже Занзібар залишався лідером їхнього експорту.
Після революції, з січня до квітня 1964 року, прапор змінився на горизонтальний триколор із синьої, чорної та зеленої смуг. Синій колір символізував Індійський океан, чорний — африканське населення, а зелений — тропічну рослинність і сільське господарство.
26 квітня 1964 року Занзібар об’єднався з Танганьїкою, утворивши Об’єднану Республіку Танзанію. Союз під проводом Джуліуса Ньєрере та Абеїда Каруме мав об’єднати економічні й політичні сили. 30 червня 1964 року Занзібар прийняв прапор Танзанії — зелений верхній трикутник, синій нижній, розділені чорною діагональною смугою з жовтими краями. Зелений колір уособлював сільське господарство й природу, синій — океан і водні ресурси, чорний — народ Танзанії, а жовтий — мінеральні багатства, такі як золото. Діагональний дизайн символізував єдність Танганьїки та Занзібару, поєднуючи їхні кольори в єдиному полотні.
